Про емоції в новинах
Jul. 10th, 2025 08:01 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mprotsenkomalyj_gorgan тут не так давно скаржився на засилля емоцій в новинах. (Оригінальне формулювання в пості було інше, але в коментах якось порішали.)Але проблема не тільки в емоційному контенті - проблема в його нестачі там, де його нема. Ось президент прямим текстом каже, що він ненавидить демократів, і що демократи ненавидять Америку. Здавалось би - процитуй на перших шпальтах, воно того варте. Ан ні. Тиша. Факт похований глибоко всередині статті.
Куртіс Ярвин в новинах не фашик типу Дугіна, а людина з "controversial views on race" (пряма цитата з заголовку НЙТ). Можна продовжувати і продовжувати - купу речей, які є outrageous, але мейнстримні новини подають їх як "щось незрозуміле, controversial, unclear, треба послухати обидві сторони, do your own research".
(А тих, хто називає речі власними іменами - навіть не в матеріалах, а у власному Твітері, звільняють - як це сталося з Террі Мораном після того, як він в персональному твітері назвав Стівена Міллера хейтером. Або виживають з редакції - як карикатуристку ВаПо, яка осмілилися намалювати карикатуру на Безоса і Трампа.)
Так що більше б емоційно зарядженого контенту в новинах би не завадило. Та, собсна, і блогери могли би більше додати емоцій - наприклад, ті, хто обурювався кенселінгом, могли би чесно і пропорційно писати про той кенселінг, якій відбувається зараз. (Зараз він як раз 100% як в СРСР - де звільняли за нелояльність партії і лідеру. Я знаю, ви вмієте давити на цю емоцію, на страх перед СРСР і диктатурою!)
Словом, не варто стримувати емоції. Цитуючи Quellcrist Falconer (персонажку серії книг про Такеші Ковача авторства Річарда Моргана):
The personal, as everyone's so fucking fond of saying, is political. So if some idiot politician, some power player, tries to execute policies that harm you or those you care about, take it personally. Get angry. The Machinery of Justice will not serve you here - it is slow and cold, and it is theirs. Only the little people suffer at the hands of Justice; the creatures of power slide out from under with a wink and a grin. If you want justice, you will have to claw it from them. Make it personal.
(no subject)
Date: 2025-07-12 07:25 am (UTC)Гей-гей. Якщо формулювати "Малий Ґорґан скаржився на засилля емоцій (десь)", то це "десь" буде не в новинах, а в читачах новин.
Більше того, скаржився я не на емоції взагалі, а на аспект, який чи то емпатія, чи то симпатія. Аспект, через який глобальніші і страшніші теми "зміна клімату", "ми не дотрималися домовленостей на рівні країни" і навіть "в уряді є відверті расисти" масовий читач сприймає менш гостро, ніж вони того заслуговують, переключаючи увагу на новини набагато менш масштабні, але про ситуації, куди можна підставити себе або своїх найрідніших.
(no subject)
Date: 2025-07-14 10:51 pm (UTC)2) "поставити себе на місце X"
При всій повазі - воно до поточних новин має дуже обмежене відношення. Ось я нібито і не монах, і підставити себе в різні ситуації можу - але уявити себе на місці міл'ярдера, який влаштовує оргії з наркотиками і секс-працівниками, б'є дівчину і підпалює автівки конкурентам мені достатньо важко. Навіть на місце більш бідних учасників цих оргій - все одно важко себе підставити.
Так що тут мова не про "підставити себе на місце", а про "полоскотати нерви/помастурбувати - ментально чи навіть фізично."
3) І навпаки - підставити себе на місце курдів, яких кинув колись Трамп - українці може легко. Статті про конкретних курдів - і навіть конкретних українців, які постраждали від зрад Трампа - публікуються регулярно. Але масовому читачу піхуй. Та собсна, чи тільки масовому? Як конкретні, непересічні УКРАЇНЦІ реагували на події в Судані, Курдистані, Афганістані, Арцасі, чи навіть Міннесоті? Як вони зараз реагують на наці-стайл репресії проти латинос, гаїтян і інших?
Отож і воно, не будемо до дзеркала підходити, там така собі картинка. Там НЕ неможливість "себе підставити" - там щире бажання і непересічні зусилля "не підставляти себе на місце X".
4) але найголовніше - те, що про події, на яки ми забиваємо (ми - теж масовий читач), традиційні медіа пишуть як раз неемоційно, дуже сухо. І це як раз допомагає не звертати увагу на неприємні теми, ігнорувати їх. А механізм той емоційної реакції - вже глибоко вторинний. І від цієї неемоційності, як на мене - треба відходити, якщо ми не хочемо забити на ці теми остаточно.
(no subject)
Date: 2025-07-15 08:57 am (UTC)2. Буде потім
(no subject)
Date: 2025-07-15 02:22 pm (UTC)Камон, бро, you're not serious.
1. Я тобі з об'єктивним критерієм доводжу, що те, що реакція на новини - не рефлекторна [називай як хочеш], і існує об'єктивний критерій перевірки (час на рефлекс вс іншу реакцію)
2. Ти ПОГОДЖУЄШСЯ і просиш дати ІНШЕ ВИЗНАЧЕННЯ тих реакцій, які викликають новини.
3. Я його даю - знову ж, з об'єктивними темпоральними критеріями і ти не заперечуєш.
4. АТи кажеш, що я лізу в нерелевантні хащі.
Таке враження, що я розмовляю з людиною, яка не пам'ятає більше ніж на коментар назад, навіть своїх коментарів не пам'ятає. Це не наїзд, для цього можуть бути об'єктивні причини, я їх зрозумію і поспівчуваю - але щоб ти казав, якщо б ти був на моєму місці? (Цю підстановку можеш зробити не-рефлекторно. :) )
(no subject)
Date: 2025-07-15 04:56 pm (UTC)Перечитувати коменти в мене точно немає ні можливості ні сили. Мені здавалося, що я погодився не з визначенням, а з терміну. Але термін, для тебе, означає на те, що я мав на увазі, тому тебе і повело вбік. (Ну, вбік від тої теми, яку я вів, тобі воно, очевидно, було прямо, а мої міркування — вбік.)
Мені не суттєво були рефлекторність, суттєво була саме там практичність. То, з чим можна співпереживати особисто.
Це не означає, що ти можеш себе легко уявити на тому місці. Це означає — емпатувати. Не знаю, може, ключове слово — особисто.
Співпереживати кордон взагалі чи українцям взагалі тяжко. Це якісь чужі люди, а чужі проблеми
А бідолашний покинутий хлопчик без батьків, котик на руках, 16 літня донька в лапах мільярдера-педофіла, особисті радості, страхи,хіть, біль — все це можна відчути.
Я розумію, що зараз не хочу повного визначення, повторюсь: ні часу, ні сил. Але це не тролінг
(no subject)
Date: 2025-07-15 05:23 pm (UTC)Питаннячко - чому бідолашний український хлопчик або котик (яких в новинах вистачає!) - це чужі проблеми, а оргії якихсь незнайомих міл'ярдерів з ДОРОСЛИМИ співачками-протеже і секс-працівниками - не чужі?
Очевидно, що і те, і те - чуже, далеке, абсолютно нереалістичне. Але якщо почати співчувати конкретним курдам/українцям - то тобі буде ДУЖЕ хреново від безсилля та несправедливості. У випадку українців буде хреново ще від усвідомлення того, що те, що трапилося з конкретним курдом - може трапитися і з конкретним українцем. Це взагалі пизда, від такого без терапії більшість людей поплавить наглухо. (Та собсна - і плавить, без умовного способу!) Тому люди і витрачають купу сил, щоб бігти від спроб поспівчувати.
А ось шкандаль з ПіДідді - це безпечно, це як фільм-трилер подивитися. Воно і ніби-то і страшно, але безпечно, ти знаєш, що з тобою це 100% не трапиться.
Різниця принципова. І якщо ми говоримо про вплив медіа на читачів-глядачів, і що з ним робити, то це дуже важлива, релевантна різниця.
(no subject)
Date: 2025-07-15 08:30 pm (UTC)Непередана зброя, порушена міжнародна домовленість, потепління, баланс податків-видатків -- щось абстрактне, що викликає лише раціональний відгук, не емпатичний.
(no subject)
Date: 2025-07-15 09:22 pm (UTC)Ні-ні-ні, я як раз про те, що співчуття/співпереживання - як раз НЕ дуже добре працює в новинах, і неважливо це, далеко чи близько відбувається.
Давай візьмемо українців в США, які дивляться/читають новини (група, яку ми добре знаємо і навіть трохи бачимо в дзеркалі).
Для того, щоб казати, що тим українцям реально просто співчувати ПіДідді/його коханці-жертві (бо є кому співчувати), а курдам/гаїтянам - навпаки, співчувати важко (бо новини про них абстрактні), треба зробити два серйозних зусилля:
* проігнорувати реальні деталі справи ПіДідді (які роблять її набагато менш реалістичним сценарієм для пересічних, ніж доля курдів в Сирії/гаїтян у Огайо)
* проігнорувати той факт що про курдів і гаїтян є купа НЕ-АБСТРАКТНИХ новин, які подають і персональну історію хлопчиків-котиків (якій можна співчувати), і собсна проблему. (або безпосередньо, або шляхом їх постановки поруч з іншими новинами на саме цю тему в одному випуску)
(Я навіть не кажу про глобальне потепління - там персональних історій про постраждалих фермерів і не тільки фермерів - дупой жуй!)
(no subject)
Date: 2025-07-15 09:37 pm (UTC)Як же не грає, якщо ти фізично не можеш уявити, як це воно - закидуватися кокаїном для оргії, коли той кокаїн йде по 200-400 доларів за грам, і ти шансів спробувати його в житті маєш приблизно нуль?
До речі, та ж сама проблема працює в зворотній бік - якщо ти в житті ані разу не голодував, співпереживати досвіду палестинських дітей ти фізично не можеш, в тебе нема тих переживань, на які можна опертися?
Навіть я себе ловлю на тому, що спілкуючися з українцями з ПТСР я не відчуваю того, що відчувають вони - наприклад, мене не тіпає від гучних звуків, бо я не сидів по підвалах-коридорах під Шахедами... (А ось ізраїльтяни, які мають досвід перебування під обстрілами - легко можуть, і те, на що в мене йдуть секунди і хвилини - вони розуміють моментально, без слів...)
Тобто тут не просто заможність - а доступ до того чи іншого lived experience. І наш, український lived experience набагато ближчий до курдського, ніж у пересічного американця - до досвіду ПіДідді.
(no subject)
Date: 2025-07-18 05:15 pm (UTC)По-перше, обʼєктом емпатії там для багатьох є не заможні учасники оргії з одного боку, а менш заможні їхні жертви. Але я не погоджуюся і з самим твердженням. Для співпереживання не потрібно фізично могти правильно уявити на реальному досвіді. Весь постсовок масово співчував багатим (тим, котрі теж плачуть), не дивлячись на відсутність реального досвіду.
Та що там казати, індивідуальне співпереживання присутнє в реакції людей на книжки чи фільми про супергероїв, джедаїв, орків-ельфів-гобітів-магів і т. п., хоча що там можна фізично уявляти. Напевне, основна фішка там саме в особистому співпереживанні, тій самій емпатії.
О, придумав хороший приклад, щоби пояснити, про що я веду мову. Я не знаю, як зараз показують олімпіаду по телевізору, дивився олімпійскі ігри востаннє в 1994-му році в США, а до того -- якихось пару разів ще в Україні, і дуже добре памʼятаю критичну різницю в телевисвітленні. В Штатах мінімум половину часу займали не репортажі як такі, а персональні історії про їхніх олімпійців: як вони дітками росли, як їх мама в шостій ранку возила на тренування, як вони persevered and overcame the difficulties, але все-одно любили свого песика і молодшу сестричку і т. п. І памʼятаю, як (уже звиклі до такого) телеглядачі-американці були більш-менш ОК з таким підходом, а іноземцям (я це дивився в общазі американського універу з дайверс аудиторією) воно здавалося дивним і нерелавантним.
Але за 30 років більшість світу перехопила підхід америанського тв і кіно, де особиста емпа/симпатія є основним драйвером.
(no subject)
Date: 2025-07-18 06:01 pm (UTC)Не міл'ярдер-продюсер, а співачка-мільйонерка? Камон, бро - це ті сами зусилля по ігноруванню реальних деталей справи, про які я казав вище.
А ось те, про що ти кажеш - це все ж відмінне явище від рефлекторного відчуття себе на місці іншої людини (симпатії чи там інших речей). Ти підкреслюєш важливу фішку, але намагаєшся натягнути на неї сову іншого терміну. Але фішка таки важлива, і на неї варто подивитися - як раз щоб розрізнити від рефлекторних реакцій.
Зверни увагу - в усіх твоїх прикладах йдеться про персоналізацію тих, ХТО НЕ СХОЖИЙ на пересічного глядача. (Мільярдери-мільйонерки, олімпійські атлети, супергерої, джедаї тощо). Тобто це герої НЕ З ПЕРЕСІЧНОГО ЖИТТЯ. І цікавість життям незвичних героїв - як раз явище, що добре відомо.
І що супер-важливо - цим персональним життям незвичних героїв як раз легко і глибоко цікавляться навіть реальні аутисти, яких багато в різних фендомах. Це при тому, що ані на "фізіологичну/рефлекторну" емпатію, ані на симпатію ці аутисти фізично не спроможні.
Підкресленого достатньо, щоб донести мій пойнт? (про те, що ця цікавість персоналіями - принципова різна від "рефлекторної симпатії/you name it")
P.S. І як тут не процитувати Митця?
Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше - своїм калом, по-друге - питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми - вчені, питки та казні - то не наше діло, але кал, але уроди...