Про Бабеля і контекст
Aug. 3rd, 2024 07:51 pmЗараз багато списів ламається на тему перейменування вулиць, багатьох чіпає Бабель. І хоча я вважаю, що публічна дискусія і публічна освіта відносно того перейменування - суворо недостатня, але сам факт перейменування вважаю правильним.
Чому? Тому що топоніміка - це не про cancel culture (ніхто книги Бабеля не забороняє і з полиць бібліотек їх не викидає). Це про створення суспільної норми, про формування контексту. Коли ти живеш на вулиці Фрунзе - це потужний сигнал, що Фрунзе - нормальний чувак був, просто так вулиці не називають. (А хто почне вивчати та говорити про біографію цього ката - той маргінал.)
Але собсна Фрунзе і його колегами - той контекст не обмежується. Він створює оптику, через яку сприймається все, що завгодно, ті ж самі книги. Візьмемо іншого талановитого радянського письменника - Шолохова. Зараз "Піднята цілина" читається як явка з повинною. Від сцена розкуркулення - коли червонопузі рвуть з дівчинки-підлітка спідниці, і жруть мед просто з бочки - сироти по шкірі. Але коли ти живеш на вулиці Фрунзе, коли ти знаєш, що куркулі - погані - то контекст змінює сенс сцени на "так їм і треба, може, трохи перегнули, але в цілому ок".
А що Бабель? А Бабель тут як раз невід'ємна частина радянської кровожерливості - записатися в 1919 в ЧК, в 1920 поїхати оспівувати окупацію Польщі - це не спишеш на травму від Розстріляного Відродження, це ідейний упиризм. І розмір його таланту - робить цей гріх більшим, не меншим. І жити на улиці воєнкора-зетника - а він саме таку функцію виконував при радянській владі зараз багатьом українцям не хочеться, і пофіг, наскільки яскравим вийшов Беня Крік.
P.S. Так, хтось може сказати, що в різних націй бувають топоніми на честь неоднозначних історичних персонажів. Так, буває. І в нас таке трапляється - але, як правило, цих персонажів від сьогодення відділяє значна історична дистанція. А історична дистанція між Польщею-1920 і Україною-2022-2024 (а для багатьох і між Україною-2014) - відсутня. Одні і ти ж самі окупанти. Через 100 років, коли Росія розвалиться на купку більш цивілізованих держав - ми повернемося до цієї дискусії, і хто зна, може ця улиця десь з'явиться знову.
А зараз - яке б рішення б не прийняли, комусь буде погано: або тим, кого флешбечить від вулиці імені одного з чекістів, або тим, кому боляче від втрати імені, які вони пов'язують з одеською ідентичністю.
Зробити усім гарно, знайти компроміс - не вийде. Доводиться займати чийсь бік - бо, сорян, війна, вона така, робить багато речей чорно-білими.
Чому? Тому що топоніміка - це не про cancel culture (ніхто книги Бабеля не забороняє і з полиць бібліотек їх не викидає). Це про створення суспільної норми, про формування контексту. Коли ти живеш на вулиці Фрунзе - це потужний сигнал, що Фрунзе - нормальний чувак був, просто так вулиці не називають. (А хто почне вивчати та говорити про біографію цього ката - той маргінал.)
Але собсна Фрунзе і його колегами - той контекст не обмежується. Він створює оптику, через яку сприймається все, що завгодно, ті ж самі книги. Візьмемо іншого талановитого радянського письменника - Шолохова. Зараз "Піднята цілина" читається як явка з повинною. Від сцена розкуркулення - коли червонопузі рвуть з дівчинки-підлітка спідниці, і жруть мед просто з бочки - сироти по шкірі. Але коли ти живеш на вулиці Фрунзе, коли ти знаєш, що куркулі - погані - то контекст змінює сенс сцени на "так їм і треба, може, трохи перегнули, але в цілому ок".
А що Бабель? А Бабель тут як раз невід'ємна частина радянської кровожерливості - записатися в 1919 в ЧК, в 1920 поїхати оспівувати окупацію Польщі - це не спишеш на травму від Розстріляного Відродження, це ідейний упиризм. І розмір його таланту - робить цей гріх більшим, не меншим. І жити на улиці воєнкора-зетника - а він саме таку функцію виконував при радянській владі зараз багатьом українцям не хочеться, і пофіг, наскільки яскравим вийшов Беня Крік.
P.S. Так, хтось може сказати, що в різних націй бувають топоніми на честь неоднозначних історичних персонажів. Так, буває. І в нас таке трапляється - але, як правило, цих персонажів від сьогодення відділяє значна історична дистанція. А історична дистанція між Польщею-1920 і Україною-2022-2024 (а для багатьох і між Україною-2014) - відсутня. Одні і ти ж самі окупанти. Через 100 років, коли Росія розвалиться на купку більш цивілізованих держав - ми повернемося до цієї дискусії, і хто зна, може ця улиця десь з'явиться знову.
А зараз - яке б рішення б не прийняли, комусь буде погано: або тим, кого флешбечить від вулиці імені одного з чекістів, або тим, кому боляче від втрати імені, які вони пов'язують з одеською ідентичністю.
Зробити усім гарно, знайти компроміс - не вийде. Доводиться займати чийсь бік - бо, сорян, війна, вона така, робить багато речей чорно-білими.