Чому емпатія це легко і важко одночасно

Знову невеликий допис вилився в флейм з malyj_gorgan на 100500 месаг, але цей флейм зачепив ще одну важливу тему. Мовляв, емпатія, то важко.

Але якщо мова не йдеться про нейроатипових людей - то, насправді, це не так. (Та і маса нейроатипових людей при належному тренуванні може опанувати цей скіл.)

Розберемо на прикладі з флейму - люди радянського виховання не хочуть проявляти емпатію до українських повстанців. Цей приклад hits close to home - бо я сам виріс в радянській парадигмі і через цю проблему пройшов персонально.




Так ось - проблема тут не в неможливості емпатії, а як раз навпаки, в її легкості. Насправді, не так важко уявити себе на місці повстанця. Легко уявити себе людиною, яка бореться за незалежність держави (радянські діди ж боролися за незалежність СРСР, збереження його від нацистської навали?).

Так, треба переступити через певні імперські ідеї - але якщо братися за це in good faith, це не так вже і важко.

Але це має зворотній бік - як тільки ти уявив, що інша людина має саме такі прагнення, як і ти, і твої герої, але ці прагнення мають інший вектор, не збігаються з твоїми, то що, виходить, що твій дід - особисто твій! - вже не такий вже і герой? виходить, для тих людей він був не краще, ніж нацисти були для твого діда? Але як же? Ось же ордена? Ось його подвиги? Ось пам'ять про нього? Це ж все правда, як він може бути насильником?



І ось тут настає суворий whiplash - від такої емпатії хочеться бігти, сховатися, забути про неї, і якщо хтось нагадає - відбиватися руками та ногами. Хочеться шукати будь-які недоліки в опонентів, щоб просто уникнути цієї розмови. Левко Лук'яненко ляпнув якусь расистську дурню? Фаріон з Тягнибоком щось учудили? Улюлюлю, ось, бачите, вони погані, нема сенсу розмовляти на ці теми, відчепитись від мене. Бо якщо почати вмикати емпатію, то легко провалитися в темну яму, а в яму не хочеться.

Для опрацювання того whiplash - потрібен час та стійка психика. Прийти до ідеї, що так, твій дід для когось був героєм, а для когось - насильником, - не просто. А ідея, що головна проблема - не дуальність людей, а людожерська сутність системи, частиною якої вони були - ще важче дається, для цього вже потрібно вивчати собсна систему. Чесно вивчати, не по агітках. Книжки читати там, нотатки робити, порівнювати, на лекції ходити, свідків слухати, оце це все...


Добрі новини є в тому, що це таки реально, ось я, стою перед вами живим прикладом. Погані новини в тому, що це все важко як раз тому, що емпатія - це легко. (І це, на жаль значить, що звалитися в когнітивний дисонанс і в інші неприємні речі - дуже легко. А людям природно уникати неприємних речей.)


P.S. Яке це має відношення до расових та поліцейських проблем в сучасних США? Залишу це як домашнє завдання для бажаючих. :)