Але я з самого початку бачу питання. Ти кажеш - євгеніка це зло, а обговорення статистки це не зло? Але чому? Які раціональні аргументи примушують нас не обговорювати євгеніку? Що в неї поганого як в абстрактній ідеї? Робити людство кращим з точки зору генофонду - чим це погано? Генетичні тести (у тому рахунку - пренатальні), донори сперми та яйцеклітин, ЕКЗ, аборти на ранніх термінах, якщо плод має суворі генетичні дефекти - усе це євгеніка, і я особисто та суспільство "золотого мільярду" в цілому не бачимо у цьому нічого поганого.
Виходить, ми не обговорюємо це не тому, що євгеніка "is evil in itself" - а тому, що її використовували нацисти. І ми не хочемо легімитизувати їх точку зору, тому і не обговорюємо євгеніку. Бо ця дискусія буде використана поганими людьми в злих цілях - навіть якщо питання євгеніки саме по себе нейтральне.
(Зараз навіть цілком можливо обговорювати питання євгеніки в плані генної терапії - але ми цього не робимо.)
Але якщо ми так не робимо - то чому ми не застосовуємо цю логіку до інших питань, які не торкнулися нас безпосередньо, на відміну від нацизму з його підходом до євгеніки? Тільки тому що це нас не торкнулося?
Це може бути так - empathy is hard. Але тоді є вирішення проблеми. Я тут подумав - 15-20 років тому я був по своїм сучасним міркам суворим расистом та мізогіном (та ще й зросійченим манкуртом на додачу). Що змінилося? В першу чергу - оточення. В мене з'явилася купа знайомих та друзів, які відрізняються від того оточення, де я зростав (white male з "культурою гонору" та великою присутністю російської пропаганди) - і я просто не можу приходити до них додому і казати їм в обличчя спірні теорії про "mean IQ difference" або про Голодомор.
А якщо я це не можу казати їм в обличчя - то чому? Чи не відчуваю я, що дискусія в стилі Портоса ("я дерусь тому, що дерусь"), не є насправді чимось цінним?
one should avoid dichotomising ones opponents right away into set in stone ideologies, allow dissent or just lack of position on some issues or details, then discuss what is left.
Це добрий початок, але на жаль, цього не достатньо. Є теми, які зі старту не дискутуються in good faith - навіть коли вони підкріплені фактами і є цілком дискутабельними. (Я тут навів приклад, який є тригерним для українців - і видалив. Можу, якщо цікаво, в приват скинути.)
Ми їх не обговорюємо, бо розуміємо, що будь-яке обговорення цих тем - є метою поганих людей, якім потрібно, щоб вони потрапили в інфопростір.
І враховуючи фактор емпатії - виходить, що для того, щоб вести good faith discussion треба або мати дуже розвинену емпатію, або мати знайомих та друзів різних національностей, кольорів шкіри, орієнтацій тощо. І не просто мати для галочки - а відноситися до них як до рівних. Тоді в нас з'явиться шанс увімкнути емпатію не тільки до "таких, як ми самі".
І кожен може запитати в себе: а скільки people of color є в мене в друзях? Наскільки ми близькі? Можна почати з найпростішого - як часто я буваю в гостях (не на формальній соціальній зустрічі, а просто вирішили завітати у гості, бо відносини це дозволяють) у людей з іншим кольором шкіри?
(no subject)
Date: 2020-07-19 06:46 pm (UTC)Але я з самого початку бачу питання. Ти кажеш - євгеніка це зло, а обговорення статистки це не зло? Але чому? Які раціональні аргументи примушують нас не обговорювати євгеніку? Що в неї поганого як в абстрактній ідеї? Робити людство кращим з точки зору генофонду - чим це погано? Генетичні тести (у тому рахунку - пренатальні), донори сперми та яйцеклітин, ЕКЗ, аборти на ранніх термінах, якщо плод має суворі генетичні дефекти - усе це євгеніка, і я особисто та суспільство "золотого мільярду" в цілому не бачимо у цьому нічого поганого.
Виходить, ми не обговорюємо це не тому, що євгеніка "is evil in itself" - а тому, що її використовували нацисти. І ми не хочемо легімитизувати їх точку зору, тому і не обговорюємо євгеніку. Бо ця дискусія буде використана поганими людьми в злих цілях - навіть якщо питання євгеніки саме по себе нейтральне.
(Зараз навіть цілком можливо обговорювати питання євгеніки в плані генної терапії - але ми цього не робимо.)
Але якщо ми так не робимо - то чому ми не застосовуємо цю логіку до інших питань, які не торкнулися нас безпосередньо, на відміну від нацизму з його підходом до євгеніки? Тільки тому що це нас не торкнулося?
Це може бути так - empathy is hard. Але тоді є вирішення проблеми. Я тут подумав - 15-20 років тому я був по своїм сучасним міркам суворим расистом та мізогіном (та ще й зросійченим манкуртом на додачу). Що змінилося? В першу чергу - оточення. В мене з'явилася купа знайомих та друзів, які відрізняються від того оточення, де я зростав (white male з "культурою гонору" та великою присутністю російської пропаганди) - і я просто не можу приходити до них додому і казати їм в обличчя спірні теорії про "mean IQ difference" або про Голодомор.
А якщо я це не можу казати їм в обличчя - то чому? Чи не відчуваю я, що дискусія в стилі Портоса ("я дерусь тому, що дерусь"), не є насправді чимось цінним?
Це добрий початок, але на жаль, цього не достатньо. Є теми, які зі старту не дискутуються in good faith - навіть коли вони підкріплені фактами і є цілком дискутабельними. (Я тут навів приклад, який є тригерним для українців - і видалив. Можу, якщо цікаво, в приват скинути.)
Ми їх не обговорюємо, бо розуміємо, що будь-яке обговорення цих тем - є метою поганих людей, якім потрібно, щоб вони потрапили в інфопростір.
І враховуючи фактор емпатії - виходить, що для того, щоб вести good faith discussion треба або мати дуже розвинену емпатію, або мати знайомих та друзів різних національностей, кольорів шкіри, орієнтацій тощо. І не просто мати для галочки - а відноситися до них як до рівних. Тоді в нас з'явиться шанс увімкнути емпатію не тільки до "таких, як ми самі".
І кожен може запитати в себе: а скільки people of color є в мене в друзях? Наскільки ми близькі? Можна почати з найпростішого - як часто я буваю в гостях (не на формальній соціальній зустрічі, а просто вирішили завітати у гості, бо відносини це дозволяють) у людей з іншим кольором шкіри?