В сучасних україно-російських стосунках у нас війна, де позиція або-або виправдана, хочеться вірити, до "ми або вони" тут не дійде. Мене найбільше бісить саме прийняття "ми або вони" риторики у внутрішній політиці.
Так, риторика "ми або вони" у внутрішній політиці бісить. І тут я хочу все ж повернутися до питання - що треба робити, коли інша сторона компромісів не приймає? Якщо мова про Україну - можна подумати про компроміси з оппоблоком, наприклад, у питанні розвитку української мови.
Як ти бачиш цій робочий компроміс?
Або якщо повертатися до Меріка Гарланда, то самовиправдання - це цікаво, особисто вважаючи на те, що в Сенаті Ріда гоп-ніцьке майноріті теж компромісів не шукало, тупо саботуючи процес. (Це до питання ескалації конфлікту і "хто перший почав"...)
Але я все ж хочу повернутися до питання про пошук компромісів - якщо одна сторона принципово на них не йде, то як саме повинен виглядати процес пошуку компромісів іншою стороною?
Ось давай ментальний експеримент влаштуємо - що саме треба було робити з Гарландом, щоб відшукати компроміс? Або з оппоблоком - як треба шукати з ними компроміс в питаннях української мови? Як запобігти ескалації, яка шкодить усім? (Це я слухаю тебе та переходжу виключно на питання внутрішньої політики.)
Ну от прямо зараз -- питання жахливої системної расової дискримінації як найнагальішого питання сучасності. Я впевнений, що далеко не вся партія так думає, але ті, хто думають не так, мовчать, бо не дурні.
Ем, ось я дивлюсь на програму Байдена - і там це не на першому місці, і навіть не на п'ятому.
Але я десь з тобою згоден - на фоні гучних вбивств казати, що проблема расизму не на часі дійсно не комільфо. Це як наприкінці 2013 сказати, що проблема євроінтеграції України - не найнагальніша, є і більш важливі. Об'єктивно - це правда, але якось не по-людські, як на мене.
І тут, до речі, я повернусь до питань особистих знайомств. В мого колеги копи вбили психічно хворого кузена в 2013 - просто так, тому що могли, ніякої небезпеки він для них не створював, і ніякого покарання копи не понесли (з наших грошей відкашляли компенсацію за wrongful death). Чи можу я придти до нього в черговий раз в гості і за партією в UFC на приставці сказати - "Слухай, Денні, я розумію твої обставини - але це так, поодинокий випадок, статистична аберація, проблему расової дискримінації не треба так педалювати, є питання більш важливі"? Звісно, ні.
І якщо я не можу це сказати йому в обличчя, то що я повинен казати за його спиною?
А в лівому дискурсі ми зараз маємо кілька питань, де інакше думати не можна, бо гріх.
Наприклад? Що питання євгеніки до таких відноситься - я згоден. Що ще? Заперечення расизму як явища - не комільфо? Так, є таке, те ж згоден. Про що ще я забуваю або не помічаю?
no subject
Так, риторика "ми або вони" у внутрішній політиці бісить. І тут я хочу все ж повернутися до питання - що треба робити, коли інша сторона компромісів не приймає? Якщо мова про Україну - можна подумати про компроміси з оппоблоком, наприклад, у питанні розвитку української мови.
Як ти бачиш цій робочий компроміс?
Або якщо повертатися до Меріка Гарланда, то самовиправдання - це цікаво, особисто вважаючи на те, що в Сенаті Ріда гоп-ніцьке майноріті теж компромісів не шукало, тупо саботуючи процес. (Це до питання ескалації конфлікту і "хто перший почав"...)
Але я все ж хочу повернутися до питання про пошук компромісів - якщо одна сторона принципово на них не йде, то як саме повинен виглядати процес пошуку компромісів іншою стороною?
Ось давай ментальний експеримент влаштуємо - що саме треба було робити з Гарландом, щоб відшукати компроміс? Або з оппоблоком - як треба шукати з ними компроміс в питаннях української мови? Як запобігти ескалації, яка шкодить усім? (Це я слухаю тебе та переходжу виключно на питання внутрішньої політики.)
Ем, ось я дивлюсь на програму Байдена - і там це не на першому місці, і навіть не на п'ятому.
Але я десь з тобою згоден - на фоні гучних вбивств казати, що проблема расизму не на часі дійсно не комільфо. Це як наприкінці 2013 сказати, що проблема євроінтеграції України - не найнагальніша, є і більш важливі. Об'єктивно - це правда, але якось не по-людські, як на мене.
І тут, до речі, я повернусь до питань особистих знайомств. В мого колеги копи вбили психічно хворого кузена в 2013 - просто так, тому що могли, ніякої небезпеки він для них не створював, і ніякого покарання копи не понесли (з наших грошей відкашляли компенсацію за wrongful death). Чи можу я придти до нього в черговий раз в гості і за партією в UFC на приставці сказати - "Слухай, Денні, я розумію твої обставини - але це так, поодинокий випадок, статистична аберація, проблему расової дискримінації не треба так педалювати, є питання більш важливі"? Звісно, ні.
І якщо я не можу це сказати йому в обличчя, то що я повинен казати за його спиною?
Наприклад? Що питання євгеніки до таких відноситься - я згоден. Що ще? Заперечення расизму як явища - не комільфо? Так, є таке, те ж згоден. Про що ще я забуваю або не помічаю?